15х20 cм
Артбук, 2023
Ритм великого міста неприродній для мене. Час від часу шуми накопичуються десь в тілі, дзижчать неясною тривогою. Тиша — це життєва необхідність, яка є неочевидним дефіцитом. В місті її просто не існує — є або більше шуму, або менше шуму.
Мова війни мало змінилась за останні сто років. Так само як у поезії Гео Шкурупія змішуються міські та воєнні звуки, так і в наших реаліях гуркіт звичайних мусоровозів буває схожим на вибухи, а свист швидкісних мотоциклів найперше викликає асоціацію із шахедом. В ситуації перманентної небезпеки мозок переключається на пошук звуків, які можуть нести загрозу.
Світ відчувається дуальним. Змінений життєвий ландшафт наповнений кадрами новин, звуками сирен та роботи ППО, історіями людей, які втікали від обстрілів, залишаються на лінії фронту, воюють, волонтерять. Поруч із війною все ще існує буденне життя, і як виявилось, навіть до такого можна звикнути.
