15×20 см
Артбук, 2023
Люблю переглядати фото, які робив мій дідусь. Ось бабуся тримає на руках маленьку маму, а ось моя мама вже тримає мене. Дивлюсь на карусель у нашому дворі. Вона стала свідком дорослішання двох поколінь, можливо колись буде і третє.
Дід часто фотографував дерева, природу. Я намагалась віднайти ландшафти, зображені на його фотографіях. Цікаво було, як вони змінились за ці півстоліття. Дід не зміг згадати, де їх знімав, тож я шукала максимально схожі місця.
Мої баба з дідом зустрілись завдяки заводу. Із різних куточків СРСР їх відправили сюди працювати. І зараз цей завод – руїна посеред міста. Примітно, що в діда не було жодної фотографії із зображенням заводу, тому за знімками я зверталась до міського архіву. Тож, як ми зараз можемо дивитись на руїни? Чи це відсутність і порожнеча, чи навпаки наявність чогось непроговореного, того що було чи буде?
No home, no town
Щоденник у діалозі з артбуком “Hometown”. 2024
