60х400 см, 15х15 см, 15х20 см
Графічні аркуші, книги художника, 2024
Проект “Про повернення” є особистою рефлексією на тему дому, який завжди був для мене особливим місцем. Життя на прикордонній території все більше стирає межі нормальності та сприйняття небезпеки. Там залишаються лише ті, кого неможливо переселити, хто вріс корінням у свою землю, як столітні дерева. Ці люди є продовженням власних домівок, заручниками своєї географії, своєї історії. На межі залишаються ті, хто не може вчинити інакше. Сьогодні, за десять кілометрів від кордону з росією, вони піклуються про своїх тварин та працюють на своїй землі, готують варення, яке наполегливо пропонують взяти з собою. Тут, на цій землі, росте усе. Ця земля варта всього.
Проект складається із серії графічних аркушів та артбуків. На аркушах зображені панорами, складені із пейзажів, які я знімала під час подорожі додому. Зранені поля, лісові пожежі, розтрощені дерева та ландшафти, яких ще не торкнулась війна, але вони знаходяться під постійною загрозою знищення. Іноді болять ландшафти… Артбуки — про місця і про людей. Щоденники подорожей, записи телефонних розмов, зображення місць, які приходять у снах. І багато турботи. Турботи про землю і про близьких людей, про тварин та про померлих. Життя на прикордонні — це про вразливість наших ландшафтів і наших тіл, крихкість життя, неперервність нашої турботи.
Зін за мотивами вірша Володимира Затуливітра “Охляли поїзди, які б везли додому…” містить офорти, пов’язані із моїм рідним містом. Основними героями книги є місця – вони зберігають і засвідчують пам’ять про різноманітні події дитинства та підліткових років. Поштова скриня, на яку вже давно не приходить пошта; каркас дорожнього знаку, з якого зняли назву міста; вивіска стадіону, яку колись змайстрував батько; оградка з могили прабаби…
“10 випадкових дзвінків”. Щодня я телефоную мамі. Маю звичку ходити під час цих розмов. Те, що думається в ходьбі, неможливо подумати, перебуваючи в іншому стані. Це допомагає заземлитися, коли слухаєш історії про обстріли, безсонні ночі та скалічені долі людей.
“Ріжки, хвостики, ніжки”. Баба з дідом передали мені пів мішка картоплі, яку виростили у себе на городі. Досить швидко вона почала проростати, основною рекомендацією було повідривати ці ріжки, хвостики, ніжки. І швидше їсти картоплю.
